Клонування людини. Смертний гріх чи медична необхідність?

Наука не стоїть на місці. Від 1996 року, коли була народжена перша успішно клонована тварина з клітини іншого дорослого організму – вівця Доллі, вченим вдалося створити генетичні копії ще й макаки, миші, корови, вовка. На сьогоднішній день уже немає жодних технологічних перешкод для клонування людини, існують лише юридичні та моральні бар’єри. Тож яку користь і які небезпеки містить у собі даний процес?

Медицина швидше „за”, ніж „проти”

Клонування (від грецького „clon” – пагін, гілка) – сукупність клітин або живий організм, який виник шляхом нестатевого розмноження. В основі клонування лежить поділ клітини, за якого генетична інформація розподіляється порівну між утвореними клітинами. Таким чином, клон є генетичною копією оригіналу. (Вікіпедія).

Щодо клонування людини, то науковці виділяють два можливих типи: репродуктивне і терапевтичне. Репродуктивне клонування передбачає повний розвиток індивіда: від створення зародку до народження повноцінної дитини. Воно покликане допомогти безплідним сім’ям отримати нащадка. „Щоправда, він буде схожий тільки або на матір, або на батька, тобто на того, у кого було взято ядро клітини. Проте це не означає, що вони матимуть абсолютно однакові здібності. Адже на людину значною мірою впливають зовнішні обставини й соціум”, – пояснює цікаву особливість даного методу доктор біологічних наук, завідувач відділу біоінженерії Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії Національної Академії Наук України Анатолій Галкін.

При терапевтичному клонуванні ж зародок-ембріон буде рости тільки до 14 днів. Після цього терміну ембріональні клітини здатні надалі перетворюватися в специфічні клітини окремих органів: серця, нирок, печінки, підшлункової залози тощо – і можуть використовуватися в медицині для терапії багатьох захворювань. Такі клітини майбутніх органів названі „ембріональними стовбуровими клітинами”. Професор В'ячеслав Тарантул з Інституту молекулярної генетики Російської Академії Наук пропонує з моменту народження будь-якої дитини створювати із зародкових клітин (наприклад, її ж пуповини) банк стовбурових клітин. Тоді через 40-50 років, у разі захворювання або ушкодження яких-небудь органів і тканин, з цього „банку” можна буде виростити заміну („запчастину”) ушкодженої тканини, причому генетично цілком ідентичну цій людині. Жодні чужорідні донорські органи і трансплантації в такому випадку будуть не потрібні.

Вцілому науковці позитивно ставляться до обох типів клонування. Кожен з них здатен допомогти певному колу пацієнтів. Але поки що медики лише розвивають технологію створення генетичних копій на тваринах. Відсоток невдалих спроб зараз занадто великий для застосування даного методу до людини.

Суспільство швидше „проти”, ніж „за”

Питання про клонування людини викликало низку протестів, як зі сторони церкви, так і на законодавчому рівні. Громадськість занепокоєна проблемами біологічної безпеки, зокрема, довготривалою непередбачуваністю генетичних змін, небезпекою витіку технологій клонування до різних кримінальних, міжнародних терористичних структур.

В 1997 році ЮНЕСКО прийняла Загальну декларацію, яка забороняє клонування людини та передбачає суворий контроль держави над усіма дослідженнями в цьому напрямі. Ті або інші форми заборони клонування застосовують Німеччина, Іспанія, Данія, Великобританія, Італія, Франція, Швеція, Нідерланди, Бельгія, а також Японія та Австралія .

Близько 27 країн Європи підписали „Додатковий протокол про заборону клонування людини” до Конвенції Ради Європи „Про права людини та біомедицину” 1997 року. У преамбулі Додаткового протоколу відзначається, що „інструменталізація людських істот шляхом навмисного створення генетично ідентичних людських істот є несумісною із гідністю людини і, таким чином, становить зловживання біологією та медициною”. За повну заборону усіх досліджень, пов'язаних з можливістю клонування людини, висловилася наукова рада при міністерстві освіти Японії. Аналогічною є позиція офіційного Вашингтона. Найкатегоричнішою є церква. Наприклад, Ватикан не раз наголошував на цілковитій неможливості втручання в акт божественного творіння і офіційно назвав „маніпуляції на генному рівні” новим смертним гріхом.

За ким майбутнє?

Не зважаючи на юридичне табу, в технологічному плані для сучасної ембріональної лабораторії клонування людини вже стало теоретично можливим. До того ж, далеко не всі країни приєдналися до зазначених угод. „Мені здається, що заборонити експерименти на людях в майбутньому не вдасться, – коментує сучасні тенденції доктор біологічних наук Анатолій Галкін. – Процес зайшов надто далеко. Люди, які стали жертвами хвороб, породжених природою, не повинні бути жертвами філософії або неосвіченості щодо досягнень генетики. Питання лише в тому, що потрібні однозначні законодавчі правила, які б регулювали цю важливу сферу наукової діяльності. Очевидно, що для цього мають розроблятися національні стандарти, технологічні регламенти, відомчі інструкції. А особливо важливо, щоб вони узгоджувалися із міжнародним правом.”