пятница, 24 апреля 2009 г.
вторник, 31 марта 2009 г.
Огляд щоденної інформаційно-політичної газети „Україна молода”
Загальна кількість публікацій зі згадкою про туберкульоз за 2008-2009 роки: 20.
Кількість спеціалізованих публікацій: 5 (Наталя Ротай, „Туберкульоз. Стоп-кадр” за 26.03.2009; Аліна Горська, „Загартована паличка” за 26.03.2009; Петро Кущ, „Як „змити” сухоти?” за 18.11.2008; Ярина Матчак, „„Нездорове” манту” за 20.09.2008 та Наталя Ротай, „Пігулка під тиском” за 27.03.2008).
Туберкульоз. Стоп-кадр. Замітка про виставку світлин українських студентів-медиків, приурочену до Дня протидії туберкульозу. Досить емоційно забарвлена. Основна думка: подібні виставки привертають увагу широких верств суспільства до проблем протидії сухотам. Мета: залучити громадськість до боротьби з туберкульозом через художній опис мистецьких робіт. Не вистачає цитат учасників виставки. Інформацію подано доступно.
Загартована паличка. Коротка стаття, приурочена до Дня протидії туберкульозу. Емоційна забарвленість відсутня. Основна думка: є форми сухот нечутливі до медикаментів. Мета: привернути увагу до покращення ефективності лікування таких захворювань. Не вистачає пояснення причин хвороб такою формою туберкульозу. Інформацію подано доступно.
Як „змити” сухоти? Стаття емоційно незабарвлена. Основна думка: донецькі фахівці напрацювали певні навички у протидії туберкульозу. Мета: зробити даний досвід загальновідомим. Тема досвіду не розкрита повністю. Інформацію подано не досить структуровано.
„Нездорове” манту. Стаття емоційно незабарвлена. Основна думка: у школі села Рашків Чернівецької області після проби Манту декілька учнів потрапили до лікарні з різними симптомами. Мета: привернути увагу до безпечності діагностики сухот препаратом „туберкулін”. Не вистачає думки батьків дітей, котрі захворіли. Інформацію подано доступно.
Пігулка під тиском. Стаття має виразне негативне емоційне забарвлення. Основна думка: хворі на туберкульоз часто не завершують лікування і розповсюджують інфекцію. Мета: переконати суспільство в потребі у примусовому лікуванні сухот. Стаття написана вкрай непрофесійно: вона розпочинається з напівхудожньої страшилки про хворого на туберкульоз і його численних жертв; автор, не наводячи статистику, говорить, що розсадниками туберкульозу найчастіше є „бомжі, наркомани, алкоголіки й колишні ув’язнені”, дає поживу численним негативним стереотипам щодо сухот, неправильно інтерпретує цитати медиків. Інформацію подано викривлено й украй суб’єктивно.
Кількість спеціалізованих публікацій: 5 (Наталя Ротай, „Туберкульоз. Стоп-кадр” за 26.03.2009; Аліна Горська, „Загартована паличка” за 26.03.2009; Петро Кущ, „Як „змити” сухоти?” за 18.11.2008; Ярина Матчак, „„Нездорове” манту” за 20.09.2008 та Наталя Ротай, „Пігулка під тиском” за 27.03.2008).
Туберкульоз. Стоп-кадр. Замітка про виставку світлин українських студентів-медиків, приурочену до Дня протидії туберкульозу. Досить емоційно забарвлена. Основна думка: подібні виставки привертають увагу широких верств суспільства до проблем протидії сухотам. Мета: залучити громадськість до боротьби з туберкульозом через художній опис мистецьких робіт. Не вистачає цитат учасників виставки. Інформацію подано доступно.
Загартована паличка. Коротка стаття, приурочена до Дня протидії туберкульозу. Емоційна забарвленість відсутня. Основна думка: є форми сухот нечутливі до медикаментів. Мета: привернути увагу до покращення ефективності лікування таких захворювань. Не вистачає пояснення причин хвороб такою формою туберкульозу. Інформацію подано доступно.
Як „змити” сухоти? Стаття емоційно незабарвлена. Основна думка: донецькі фахівці напрацювали певні навички у протидії туберкульозу. Мета: зробити даний досвід загальновідомим. Тема досвіду не розкрита повністю. Інформацію подано не досить структуровано.
„Нездорове” манту. Стаття емоційно незабарвлена. Основна думка: у школі села Рашків Чернівецької області після проби Манту декілька учнів потрапили до лікарні з різними симптомами. Мета: привернути увагу до безпечності діагностики сухот препаратом „туберкулін”. Не вистачає думки батьків дітей, котрі захворіли. Інформацію подано доступно.
Пігулка під тиском. Стаття має виразне негативне емоційне забарвлення. Основна думка: хворі на туберкульоз часто не завершують лікування і розповсюджують інфекцію. Мета: переконати суспільство в потребі у примусовому лікуванні сухот. Стаття написана вкрай непрофесійно: вона розпочинається з напівхудожньої страшилки про хворого на туберкульоз і його численних жертв; автор, не наводячи статистику, говорить, що розсадниками туберкульозу найчастіше є „бомжі, наркомани, алкоголіки й колишні ув’язнені”, дає поживу численним негативним стереотипам щодо сухот, неправильно інтерпретує цитати медиків. Інформацію подано викривлено й украй суб’єктивно.
среда, 18 марта 2009 г.
Освіта для особливих
„Мамо, я б хотів, щоб я помер. Ви б собі народили якусь дівчинку. Мені здається – так для всіх було б краще...”, - ось до яких думок може довести дитину з особливими потребами (в даному випадку синдромом гіперактивності) неправильне навчання. І тут справа не лише в освітніх методиках чи наборі шкільних предметів, багато важить також оточення, друзі. Такі діти, безумовно, потребують першочергової уваги суспільства та кропіткої роботи над шляхом вирішення їхніх проблем. Поки що ж в Україні їх просто не хочуть бачити у „нормальних” дитсадках і школах, поруч з „нормальними” дітьми.
Українські недоторкані?
Цитата, котра розпочинає дану статтю, взята з форуму, де спілкуються батьки дітей з особливими потребами (www.sdvg-deti.com). Її почула та записала мама шестирічного хлопчика з Києва. Під вигаданими іменами (ніками) дорослі люди діляться такими інтимними речами про своїх особливих малюків, які не виказали б навіть у приватному інтерв’ю. Щоб краще зрозуміти їхнє життя та численні негаразди, давайте познайомимося ще з декількома подібними історіями.
„Нас хочуть виключити з однієї зі шкіл на Троєщині”, - пише користувачка під ніком Helgi. Її син страждає на гіперактивність, мозочкову недостатність, косоокість, дрижання рук і має проблеми з вимовою. „Головна причина, через котру нас випихають, - продовжує засмучена мама, - син штовхає та б’є дітей. Вони нашого не приймають, не дружать з ним. Він відповідає на несприйняття агресією.”
Інша жінка, жителька Євпаторії, розповідає таку історію поневірянь: „У 1,2 роки невропатолог поставив нам церебральну та мозочкову недостатність, алалію (обмеженість мови), астенію (фізична та психічна млявість). Пішли в перший клас – почалися проблеми: дитина не сидить на місці, ходить по класу, крутиться, не читає, не пише, не розв’язує задач, не засвоює матеріалу. Поведінка – жах, агресивність”. Мама вирішила забрати малюка зі школи і найняла репетитора. Пройшов рік, дитину вдруге відправили за парту. „Знову не встигає, завдання не записує, не здає, коротше кажучи, - не вчиться, - описує повернення сина до школи жінка. – Не можу вмовити, щоб позаймався з репетитором. Сам уже страждає від своїх комплексів, а все одно впирається.”
То чи справді в Україні діти з особливими потребами не мають шансів отримати якісну освіту та бути приязно сприйнятими в колективі? Невже для них немає місця в „нормальній” школі? На щастя, є. Декілька навчальних закладів взяли на озброєння метод інклюзивної освіти та успішно працюють з такими дітьми.
Промінь надії
Інклюзивне навчання – це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей з особливими потребами на освіту та права вчитися за місцем проживання, яке передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади адаптують навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами.
Інклюзивні школи є канадською (та міжнародною) моделлю навчання дітей. Однак, поки що в Україні немає інклюзивних шкіл. На сьогодні лише існують поодинокі спроби запровадити інтегровані класи. Наприклад, організація „Крок за кроком” впроваджує їх у Києві та Київській області, а також у Львові, Івано-Франківську, Одесі та Полтаві. Такі школи запроваджують всеохоплюючий підхід до інклюзивної освіти, не зосереджуючись лише на спеціальній підготовці вчителів та допомозі батькам, але і на більш ширшій політиці, яка підтримує інклюзивну освіту, наприклад, громадянському суспільстві.
Однак звичайні школи знаходять вихід із ситуації, впроваджуючи у себе інклюзивну освіту. Так, у столичній школі №168 діти з діагнозом „церебральний параліч” здобувають знання разом зі здоровими дітьми. Крім київської школи, інтегровані класи створені у 20 навчальних закладах України. Це – 49 експериментальних груп, у яких діти з особливими потребами навчаються на рівні з іншими. В семи ресурсно-тренінгових центрах Всеукраїнського фонду „Крок за кроком” більше 400 викладачів закінчили підготовчі курси для роботи в інтегрованих класах. Передбачається, що для успішної роботи інтегрованого навчального закладу у ньому повинен бути кабінет логопеда, психолога, реабілітолога, соціального педагога, а також кабінет психологічного розвантаження.
Тож, якщо Ваша дитина особлива, не спішіть відлучати її від загальноосвітньої школи чи дитсадку та друзів – основного середовища соціалізації. Задумайтеся над можливістю вступу до навчального закладу, котрий впроваджує інклюзивну освіту. Можливо, він допоможе Вашій дитині здобути якісну освіту та навіть покращити здоров’я.
Примітка. У Києві інклюзивну освіту практикують:
ШДС „Паросток”
директор – Стрижеус Валентина Савеліївна
тел: 433-87-70
ШДС „Барвінок”
Директор – Цапенко Єлізавета Федорівна
тел: 522-23-37
Загальноосвітня школа № 168
Директор - Кравчук Наталія Іванівна
тел: 412-10-41
Українські недоторкані?
Цитата, котра розпочинає дану статтю, взята з форуму, де спілкуються батьки дітей з особливими потребами (www.sdvg-deti.com). Її почула та записала мама шестирічного хлопчика з Києва. Під вигаданими іменами (ніками) дорослі люди діляться такими інтимними речами про своїх особливих малюків, які не виказали б навіть у приватному інтерв’ю. Щоб краще зрозуміти їхнє життя та численні негаразди, давайте познайомимося ще з декількома подібними історіями.
„Нас хочуть виключити з однієї зі шкіл на Троєщині”, - пише користувачка під ніком Helgi. Її син страждає на гіперактивність, мозочкову недостатність, косоокість, дрижання рук і має проблеми з вимовою. „Головна причина, через котру нас випихають, - продовжує засмучена мама, - син штовхає та б’є дітей. Вони нашого не приймають, не дружать з ним. Він відповідає на несприйняття агресією.”
Інша жінка, жителька Євпаторії, розповідає таку історію поневірянь: „У 1,2 роки невропатолог поставив нам церебральну та мозочкову недостатність, алалію (обмеженість мови), астенію (фізична та психічна млявість). Пішли в перший клас – почалися проблеми: дитина не сидить на місці, ходить по класу, крутиться, не читає, не пише, не розв’язує задач, не засвоює матеріалу. Поведінка – жах, агресивність”. Мама вирішила забрати малюка зі школи і найняла репетитора. Пройшов рік, дитину вдруге відправили за парту. „Знову не встигає, завдання не записує, не здає, коротше кажучи, - не вчиться, - описує повернення сина до школи жінка. – Не можу вмовити, щоб позаймався з репетитором. Сам уже страждає від своїх комплексів, а все одно впирається.”
То чи справді в Україні діти з особливими потребами не мають шансів отримати якісну освіту та бути приязно сприйнятими в колективі? Невже для них немає місця в „нормальній” школі? На щастя, є. Декілька навчальних закладів взяли на озброєння метод інклюзивної освіти та успішно працюють з такими дітьми.
Промінь надії
Інклюзивне навчання – це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей з особливими потребами на освіту та права вчитися за місцем проживання, яке передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади адаптують навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами.
Інклюзивні школи є канадською (та міжнародною) моделлю навчання дітей. Однак, поки що в Україні немає інклюзивних шкіл. На сьогодні лише існують поодинокі спроби запровадити інтегровані класи. Наприклад, організація „Крок за кроком” впроваджує їх у Києві та Київській області, а також у Львові, Івано-Франківську, Одесі та Полтаві. Такі школи запроваджують всеохоплюючий підхід до інклюзивної освіти, не зосереджуючись лише на спеціальній підготовці вчителів та допомозі батькам, але і на більш ширшій політиці, яка підтримує інклюзивну освіту, наприклад, громадянському суспільстві.
Однак звичайні школи знаходять вихід із ситуації, впроваджуючи у себе інклюзивну освіту. Так, у столичній школі №168 діти з діагнозом „церебральний параліч” здобувають знання разом зі здоровими дітьми. Крім київської школи, інтегровані класи створені у 20 навчальних закладах України. Це – 49 експериментальних груп, у яких діти з особливими потребами навчаються на рівні з іншими. В семи ресурсно-тренінгових центрах Всеукраїнського фонду „Крок за кроком” більше 400 викладачів закінчили підготовчі курси для роботи в інтегрованих класах. Передбачається, що для успішної роботи інтегрованого навчального закладу у ньому повинен бути кабінет логопеда, психолога, реабілітолога, соціального педагога, а також кабінет психологічного розвантаження.
Тож, якщо Ваша дитина особлива, не спішіть відлучати її від загальноосвітньої школи чи дитсадку та друзів – основного середовища соціалізації. Задумайтеся над можливістю вступу до навчального закладу, котрий впроваджує інклюзивну освіту. Можливо, він допоможе Вашій дитині здобути якісну освіту та навіть покращити здоров’я.
Примітка. У Києві інклюзивну освіту практикують:
ШДС „Паросток”
директор – Стрижеус Валентина Савеліївна
тел: 433-87-70
ШДС „Барвінок”
Директор – Цапенко Єлізавета Федорівна
тел: 522-23-37
Загальноосвітня школа № 168
Директор - Кравчук Наталія Іванівна
тел: 412-10-41
вторник, 3 марта 2009 г.
Клонування людини. Смертний гріх чи медична необхідність?
Наука не стоїть на місці. Від 1996 року, коли була народжена перша успішно клонована тварина з клітини іншого дорослого організму – вівця Доллі, вченим вдалося створити генетичні копії ще й макаки, миші, корови, вовка. На сьогоднішній день уже немає жодних технологічних перешкод для клонування людини, існують лише юридичні та моральні бар’єри. Тож яку користь і які небезпеки містить у собі даний процес?
Медицина швидше „за”, ніж „проти”
Клонування (від грецького „clon” – пагін, гілка) – сукупність клітин або живий організм, який виник шляхом нестатевого розмноження. В основі клонування лежить поділ клітини, за якого генетична інформація розподіляється порівну між утвореними клітинами. Таким чином, клон є генетичною копією оригіналу. (Вікіпедія).
Щодо клонування людини, то науковці виділяють два можливих типи: репродуктивне і терапевтичне. Репродуктивне клонування передбачає повний розвиток індивіда: від створення зародку до народження повноцінної дитини. Воно покликане допомогти безплідним сім’ям отримати нащадка. „Щоправда, він буде схожий тільки або на матір, або на батька, тобто на того, у кого було взято ядро клітини. Проте це не означає, що вони матимуть абсолютно однакові здібності. Адже на людину значною мірою впливають зовнішні обставини й соціум”, – пояснює цікаву особливість даного методу доктор біологічних наук, завідувач відділу біоінженерії Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії Національної Академії Наук України Анатолій Галкін.
При терапевтичному клонуванні ж зародок-ембріон буде рости тільки до 14 днів. Після цього терміну ембріональні клітини здатні надалі перетворюватися в специфічні клітини окремих органів: серця, нирок, печінки, підшлункової залози тощо – і можуть використовуватися в медицині для терапії багатьох захворювань. Такі клітини майбутніх органів названі „ембріональними стовбуровими клітинами”. Професор В'ячеслав Тарантул з Інституту молекулярної генетики Російської Академії Наук пропонує з моменту народження будь-якої дитини створювати із зародкових клітин (наприклад, її ж пуповини) банк стовбурових клітин. Тоді через 40-50 років, у разі захворювання або ушкодження яких-небудь органів і тканин, з цього „банку” можна буде виростити заміну („запчастину”) ушкодженої тканини, причому генетично цілком ідентичну цій людині. Жодні чужорідні донорські органи і трансплантації в такому випадку будуть не потрібні.
Вцілому науковці позитивно ставляться до обох типів клонування. Кожен з них здатен допомогти певному колу пацієнтів. Але поки що медики лише розвивають технологію створення генетичних копій на тваринах. Відсоток невдалих спроб зараз занадто великий для застосування даного методу до людини.
Суспільство швидше „проти”, ніж „за”
Питання про клонування людини викликало низку протестів, як зі сторони церкви, так і на законодавчому рівні. Громадськість занепокоєна проблемами біологічної безпеки, зокрема, довготривалою непередбачуваністю генетичних змін, небезпекою витіку технологій клонування до різних кримінальних, міжнародних терористичних структур.
В 1997 році ЮНЕСКО прийняла Загальну декларацію, яка забороняє клонування людини та передбачає суворий контроль держави над усіма дослідженнями в цьому напрямі. Ті або інші форми заборони клонування застосовують Німеччина, Іспанія, Данія, Великобританія, Італія, Франція, Швеція, Нідерланди, Бельгія, а також Японія та Австралія .
Близько 27 країн Європи підписали „Додатковий протокол про заборону клонування людини” до Конвенції Ради Європи „Про права людини та біомедицину” 1997 року. У преамбулі Додаткового протоколу відзначається, що „інструменталізація людських істот шляхом навмисного створення генетично ідентичних людських істот є несумісною із гідністю людини і, таким чином, становить зловживання біологією та медициною”. За повну заборону усіх досліджень, пов'язаних з можливістю клонування людини, висловилася наукова рада при міністерстві освіти Японії. Аналогічною є позиція офіційного Вашингтона. Найкатегоричнішою є церква. Наприклад, Ватикан не раз наголошував на цілковитій неможливості втручання в акт божественного творіння і офіційно назвав „маніпуляції на генному рівні” новим смертним гріхом.
За ким майбутнє?
Не зважаючи на юридичне табу, в технологічному плані для сучасної ембріональної лабораторії клонування людини вже стало теоретично можливим. До того ж, далеко не всі країни приєдналися до зазначених угод. „Мені здається, що заборонити експерименти на людях в майбутньому не вдасться, – коментує сучасні тенденції доктор біологічних наук Анатолій Галкін. – Процес зайшов надто далеко. Люди, які стали жертвами хвороб, породжених природою, не повинні бути жертвами філософії або неосвіченості щодо досягнень генетики. Питання лише в тому, що потрібні однозначні законодавчі правила, які б регулювали цю важливу сферу наукової діяльності. Очевидно, що для цього мають розроблятися національні стандарти, технологічні регламенти, відомчі інструкції. А особливо важливо, щоб вони узгоджувалися із міжнародним правом.”
Медицина швидше „за”, ніж „проти”
Клонування (від грецького „clon” – пагін, гілка) – сукупність клітин або живий організм, який виник шляхом нестатевого розмноження. В основі клонування лежить поділ клітини, за якого генетична інформація розподіляється порівну між утвореними клітинами. Таким чином, клон є генетичною копією оригіналу. (Вікіпедія).
Щодо клонування людини, то науковці виділяють два можливих типи: репродуктивне і терапевтичне. Репродуктивне клонування передбачає повний розвиток індивіда: від створення зародку до народження повноцінної дитини. Воно покликане допомогти безплідним сім’ям отримати нащадка. „Щоправда, він буде схожий тільки або на матір, або на батька, тобто на того, у кого було взято ядро клітини. Проте це не означає, що вони матимуть абсолютно однакові здібності. Адже на людину значною мірою впливають зовнішні обставини й соціум”, – пояснює цікаву особливість даного методу доктор біологічних наук, завідувач відділу біоінженерії Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії Національної Академії Наук України Анатолій Галкін.
При терапевтичному клонуванні ж зародок-ембріон буде рости тільки до 14 днів. Після цього терміну ембріональні клітини здатні надалі перетворюватися в специфічні клітини окремих органів: серця, нирок, печінки, підшлункової залози тощо – і можуть використовуватися в медицині для терапії багатьох захворювань. Такі клітини майбутніх органів названі „ембріональними стовбуровими клітинами”. Професор В'ячеслав Тарантул з Інституту молекулярної генетики Російської Академії Наук пропонує з моменту народження будь-якої дитини створювати із зародкових клітин (наприклад, її ж пуповини) банк стовбурових клітин. Тоді через 40-50 років, у разі захворювання або ушкодження яких-небудь органів і тканин, з цього „банку” можна буде виростити заміну („запчастину”) ушкодженої тканини, причому генетично цілком ідентичну цій людині. Жодні чужорідні донорські органи і трансплантації в такому випадку будуть не потрібні.
Вцілому науковці позитивно ставляться до обох типів клонування. Кожен з них здатен допомогти певному колу пацієнтів. Але поки що медики лише розвивають технологію створення генетичних копій на тваринах. Відсоток невдалих спроб зараз занадто великий для застосування даного методу до людини.
Суспільство швидше „проти”, ніж „за”
Питання про клонування людини викликало низку протестів, як зі сторони церкви, так і на законодавчому рівні. Громадськість занепокоєна проблемами біологічної безпеки, зокрема, довготривалою непередбачуваністю генетичних змін, небезпекою витіку технологій клонування до різних кримінальних, міжнародних терористичних структур.
В 1997 році ЮНЕСКО прийняла Загальну декларацію, яка забороняє клонування людини та передбачає суворий контроль держави над усіма дослідженнями в цьому напрямі. Ті або інші форми заборони клонування застосовують Німеччина, Іспанія, Данія, Великобританія, Італія, Франція, Швеція, Нідерланди, Бельгія, а також Японія та Австралія .
Близько 27 країн Європи підписали „Додатковий протокол про заборону клонування людини” до Конвенції Ради Європи „Про права людини та біомедицину” 1997 року. У преамбулі Додаткового протоколу відзначається, що „інструменталізація людських істот шляхом навмисного створення генетично ідентичних людських істот є несумісною із гідністю людини і, таким чином, становить зловживання біологією та медициною”. За повну заборону усіх досліджень, пов'язаних з можливістю клонування людини, висловилася наукова рада при міністерстві освіти Японії. Аналогічною є позиція офіційного Вашингтона. Найкатегоричнішою є церква. Наприклад, Ватикан не раз наголошував на цілковитій неможливості втручання в акт божественного творіння і офіційно назвав „маніпуляції на генному рівні” новим смертним гріхом.
За ким майбутнє?
Не зважаючи на юридичне табу, в технологічному плані для сучасної ембріональної лабораторії клонування людини вже стало теоретично можливим. До того ж, далеко не всі країни приєдналися до зазначених угод. „Мені здається, що заборонити експерименти на людях в майбутньому не вдасться, – коментує сучасні тенденції доктор біологічних наук Анатолій Галкін. – Процес зайшов надто далеко. Люди, які стали жертвами хвороб, породжених природою, не повинні бути жертвами філософії або неосвіченості щодо досягнень генетики. Питання лише в тому, що потрібні однозначні законодавчі правила, які б регулювали цю важливу сферу наукової діяльності. Очевидно, що для цього мають розроблятися національні стандарти, технологічні регламенти, відомчі інструкції. А особливо важливо, щоб вони узгоджувалися із міжнародним правом.”
понедельник, 16 февраля 2009 г.
Аналіз інтерв"ю
http://unification.net.au/?set=read&article=28&PHPSESSID=65cb5a42a7d5cc435f54ebf026644637
Журналіст задав дуже багато побутових запитань і тільки два (про боротьбу з раком та його профілактику) про наукову діяльність ученого. Країну проживання (нехай і екзотичну), гроші та університети можна обговорити з людьми багатьох інших професій. Якщо для інтерв"ю обирається вчений, то фокус має бути саме на його професійній діяльності. Тим паче, що він досліджує рак, захворювання, успіхи у подоланні якого, цікавлять мільярди жителів нашої планети. На жаль, з цього інтерв"ю читачі так і не дізналися хоча б якісь цікаві наукові подробиці. А запитання про "плани на майбутнє", взагалі, з точки зору, професійних журналістських стандартів є дилетантським.
Журналіст задав дуже багато побутових запитань і тільки два (про боротьбу з раком та його профілактику) про наукову діяльність ученого. Країну проживання (нехай і екзотичну), гроші та університети можна обговорити з людьми багатьох інших професій. Якщо для інтерв"ю обирається вчений, то фокус має бути саме на його професійній діяльності. Тим паче, що він досліджує рак, захворювання, успіхи у подоланні якого, цікавлять мільярди жителів нашої планети. На жаль, з цього інтерв"ю читачі так і не дізналися хоча б якісь цікаві наукові подробиці. А запитання про "плани на майбутнє", взагалі, з точки зору, професійних журналістських стандартів є дилетантським.
Новина
Старі файли знову у грі (http://news.bbc.co.uk/2/hi/technology/7886754.stm)Незабаром британські науковці створять програму, котра читатиме давно забуті файлові формати. Її також постійно поновлюватимуть, щоб вона могла працювати з форматами, які вийдуть з ужитку в майбутньому. Програма-емулятор під робочою назвою Keep поверне до життя старі ігри, веб-сайти та мультимедійні документи.
На сьогодні в інформаціному полі людства існує "біла пляма" протяжністю у 20 років (1970-1990 рр.), викликана нечитабельністю застарілих форматів. Емулятор Keep виправить дану проблему й, за оцінками Британської Бібліотеки, лише країнам Євросоюзу зберігатиме майже 3 мільярди фунтів стерлінгів на рік. При цьому бюджет проекту складає всього близько 4 мільйонів фунтів. Тож, якщо у Вас є файли, котрі не читаються на нових операційних системах, не засмучуйтеся - скоро Ви знову зможете працювати з ними.
На сьогодні в інформаціному полі людства існує "біла пляма" протяжністю у 20 років (1970-1990 рр.), викликана нечитабельністю застарілих форматів. Емулятор Keep виправить дану проблему й, за оцінками Британської Бібліотеки, лише країнам Євросоюзу зберігатиме майже 3 мільярди фунтів стерлінгів на рік. При цьому бюджет проекту складає всього близько 4 мільйонів фунтів. Тож, якщо у Вас є файли, котрі не читаються на нових операційних системах, не засмучуйтеся - скоро Ви знову зможете працювати з ними.
вторник, 10 февраля 2009 г.
Аналіз статті
Посилання на джерело: http://podrobnosti.ua/technologies/2009/02/09/581426.html.
Починається новина з, у принципі, досить інтригуючого твердження, котре посилюється переглядом попередніх даних. Наведено коротку передісторію відкриття. Доступно пояснено суть ефекту Ярковського і причину змін у колишніх розрахунках. Стаття містить чисельний вираз імовірності, що є цікавим для читача, але не дає порівняння з іншими подібними астероїдами. Описано розміри об"єкту, проте висновок про можливі наслідки непереконливий, занадто узагальнений.
До плюсів також можна віднести й те, що автор наводить конкретний механізм усунення небезпеки. В кінці новини він дає ще один аналогічний приклад і наголошує на економічних труднощах у подоланні загроз від астероїдів.
Вцілому наукове відкриття добре подано для широкого загалу. Автор інтригує, зацікавлює читача, надає йому короткий фізичний опис та невелику кількість чисельних даних, а також ознайомлює аудиторію з можливими шляхами вирішення проблеми.
Починається новина з, у принципі, досить інтригуючого твердження, котре посилюється переглядом попередніх даних. Наведено коротку передісторію відкриття. Доступно пояснено суть ефекту Ярковського і причину змін у колишніх розрахунках. Стаття містить чисельний вираз імовірності, що є цікавим для читача, але не дає порівняння з іншими подібними астероїдами. Описано розміри об"єкту, проте висновок про можливі наслідки непереконливий, занадто узагальнений.
До плюсів також можна віднести й те, що автор наводить конкретний механізм усунення небезпеки. В кінці новини він дає ще один аналогічний приклад і наголошує на економічних труднощах у подоланні загроз від астероїдів.
Вцілому наукове відкриття добре подано для широкого загалу. Автор інтригує, зацікавлює читача, надає йому короткий фізичний опис та невелику кількість чисельних даних, а також ознайомлює аудиторію з можливими шляхами вирішення проблеми.
Джерела інформації про науку в Україні
http://www.vak.org.ua/ - сайт ВАКу, на ньому містяться переліки електронних та друкованих фахових видань;
http://www.imath.kiev.ua/library/?lang=ua - видання НДІ (для прикладу взято Інститут математики НАН України)
http://www.ukma.kiev.ua/ua/nauka/pratsi_vidan/index.php - сайти наукових публікацій університетів (для прикладу взято НаУКМА).
http://podrobnosti.ua/technologies/ - розділ "Наука" на новинних сайтах (для прикладу взято "Подробиці").
http://www.imath.kiev.ua/library/?lang=ua - видання НДІ (для прикладу взято Інститут математики НАН України)
http://www.ukma.kiev.ua/ua/nauka/pratsi_vidan/index.php - сайти наукових публікацій університетів (для прикладу взято НаУКМА).
http://podrobnosti.ua/technologies/ - розділ "Наука" на новинних сайтах (для прикладу взято "Подробиці").
Подписаться на:
Сообщения (Atom)