Освіта для особливих

„Мамо, я б хотів, щоб я помер. Ви б собі народили якусь дівчинку. Мені здається – так для всіх було б краще...”, - ось до яких думок може довести дитину з особливими потребами (в даному випадку синдромом гіперактивності) неправильне навчання. І тут справа не лише в освітніх методиках чи наборі шкільних предметів, багато важить також оточення, друзі. Такі діти, безумовно, потребують першочергової уваги суспільства та кропіткої роботи над шляхом вирішення їхніх проблем. Поки що ж в Україні їх просто не хочуть бачити у „нормальних” дитсадках і школах, поруч з „нормальними” дітьми.

Українські недоторкані?

Цитата, котра розпочинає дану статтю, взята з форуму, де спілкуються батьки дітей з особливими потребами (www.sdvg-deti.com). Її почула та записала мама шестирічного хлопчика з Києва. Під вигаданими іменами (ніками) дорослі люди діляться такими інтимними речами про своїх особливих малюків, які не виказали б навіть у приватному інтерв’ю. Щоб краще зрозуміти їхнє життя та численні негаразди, давайте познайомимося ще з декількома подібними історіями.

„Нас хочуть виключити з однієї зі шкіл на Троєщині”, - пише користувачка під ніком Helgi. Її син страждає на гіперактивність, мозочкову недостатність, косоокість, дрижання рук і має проблеми з вимовою. „Головна причина, через котру нас випихають, - продовжує засмучена мама, - син штовхає та б’є дітей. Вони нашого не приймають, не дружать з ним. Він відповідає на несприйняття агресією.”

Інша жінка, жителька Євпаторії, розповідає таку історію поневірянь: „У 1,2 роки невропатолог поставив нам церебральну та мозочкову недостатність, алалію (обмеженість мови), астенію (фізична та психічна млявість). Пішли в перший клас – почалися проблеми: дитина не сидить на місці, ходить по класу, крутиться, не читає, не пише, не розв’язує задач, не засвоює матеріалу. Поведінка – жах, агресивність”. Мама вирішила забрати малюка зі школи і найняла репетитора. Пройшов рік, дитину вдруге відправили за парту. „Знову не встигає, завдання не записує, не здає, коротше кажучи, - не вчиться, - описує повернення сина до школи жінка. – Не можу вмовити, щоб позаймався з репетитором. Сам уже страждає від своїх комплексів, а все одно впирається.”

То чи справді в Україні діти з особливими потребами не мають шансів отримати якісну освіту та бути приязно сприйнятими в колективі? Невже для них немає місця в „нормальній” школі? На щастя, є. Декілька навчальних закладів взяли на озброєння метод інклюзивної освіти та успішно працюють з такими дітьми.

Промінь надії

Інклюзивне навчання – це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей з особливими потребами на освіту та права вчитися за місцем проживання, яке передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади адаптують навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами.

Інклюзивні школи є канадською (та міжнародною) моделлю навчання дітей. Однак, поки що в Україні немає інклюзивних шкіл. На сьогодні лише існують поодинокі спроби запровадити інтегровані класи. Наприклад, організація „Крок за кроком” впроваджує їх у Києві та Київській області, а також у Львові, Івано-Франківську, Одесі та Полтаві. Такі школи запроваджують всеохоплюючий підхід до інклюзивної освіти, не зосереджуючись лише на спеціальній підготовці вчителів та допомозі батькам, але і на більш ширшій політиці, яка підтримує інклюзивну освіту, наприклад, громадянському суспільстві.

Однак звичайні школи знаходять вихід із ситуації, впроваджуючи у себе інклюзивну освіту. Так, у столичній школі №168 діти з діагнозом „церебральний параліч” здобувають знання разом зі здоровими дітьми. Крім київської школи, інтегровані класи створені у 20 навчальних закладах України. Це – 49 експериментальних груп, у яких діти з особливими потребами навчаються на рівні з іншими. В семи ресурсно-тренінгових центрах Всеукраїнського фонду „Крок за кроком” більше 400 викладачів закінчили підготовчі курси для роботи в інтегрованих класах. Передбачається, що для успішної роботи інтегрованого навчального закладу у ньому повинен бути кабінет логопеда, психолога, реабілітолога, соціального педагога, а також кабінет психологічного розвантаження.

Тож, якщо Ваша дитина особлива, не спішіть відлучати її від загальноосвітньої школи чи дитсадку та друзів – основного середовища соціалізації. Задумайтеся над можливістю вступу до навчального закладу, котрий впроваджує інклюзивну освіту. Можливо, він допоможе Вашій дитині здобути якісну освіту та навіть покращити здоров’я.

Примітка. У Києві інклюзивну освіту практикують:
ШДС „Паросток”
директор – Стрижеус Валентина Савеліївна
тел: 433-87-70
ШДС „Барвінок”
Директор – Цапенко Єлізавета Федорівна
тел: 522-23-37
Загальноосвітня школа № 168
Директор - Кравчук Наталія Іванівна
тел: 412-10-41